Я йшов самотній через темний ліс
І ношу я важку на плечах ніс.
Мені нелегко було з нею йти.
Чом, Господи, мене покинув Ти?
А Ти, мій Боже, поруч все ступав,
Мені ту ношу нести помагав.
Тепер я знаю – був зі мною Ти!
За ту зневіру, Господи, прости!..

Я йшов по стежці під гору круту
І ніс тягар та власну самоту.
До Тебе я взивав як тільки міг.
Чом, Боже мій, мені не допоміг?
А Ти, як завжди, поруч все ступав,
Своє плече і руки підставляв.
Тепер я знаю – був зі мною Ти,
За ту зневіру, Господи, прости!..

Я у пустині впав серед пісків,
В німім безсиллі не підняв руки,
І зрозумів – кінець моїх доріг,
І вже Тебе покликати не зміг!
А Ти, через пустиню, гори й ліс
Мене, слабкого, на руках поніс,
А я подумав в немочі сліпій,
Що Ти мене покинув, Боже мій...

Мені так легко по житті іти,
Тепер я знаю, завжди поруч Ти.
Якщо спіткнувся, більше не впаду,
Бо Ти відвернеш гріх мій і біду!.. 



Мой одинокий путь во тьме лежал.
Я груз тяжелый на плечах держал.
И мне казалось – все  мольбы пусты:
Зачем Господь меня покинул Ты?
Не видел я, в своей обиде слеп –
Ты рядом шёл, шагал за мною вслед.
И мне ту ношу помогал нести. 
Прости мой ропот, Господи, прости. 

Потом в пути был горный перевал,
Я падал, из последних сил вставал.
В слезах шептал, кричать уже не мог:
Ну где же Ты, спаси меня, мой Бог.
А Ты меня с любовью поднимал,
Незримо мне Ты руку подавал.
Меня в пути Ты продолжал вести.
Прости мой ропот, Господи, прости.

В пустыне я упал среди песка.
Меня объяла смертная тоска.
Я понял – здесь конец моих дорог.
Я даже звать Тебя уже не мог.
Но ты поднял меня и на руках
Понес через отчаянье и страх.
А я-то  думал, в немощи слепой,
Что Ты меня покинул, Боже мой. 

Теперь избавлен я слепоты -
Иду и вижу: Бог мой, рядом Ты!
С Тобой совсем не страшно мне идти.
Меня, Господь, ты сохранишь в пути.